Ринок банківських послуг в Україні

Рейтинг@Mail.ru

Класифікація банківських послуг та операцій

1.2. Класифікація банківських послуг та операцій

 

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.
Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування  власних, залучених ( депозитних) та позичених ( не депозитних) ресурсів.
Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

  • операції з формування статутного капіталу банку;
  • операції з формування резервного фонду банку;
  • операції з формування страхових фондів;
  • операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;
  • операції пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обігу в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках ( строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні так і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.

У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання (поточні, бюджетні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні депозитні операції створюють можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках (кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).
Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:
за категорією вкладника:

  • операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
  • операції із залучанням тимчасово вільних коштів фізичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
  • операції із залучанням тимчасово вільних коштів банківських кореспондентів – на кореспондентські та депозитні рахунки;

за строком:

  • операції із залучення тимчасово вільних коштів – на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків;
  • операції із залучення тимчасово вільних коштів – на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливість міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є найоперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.
Пасивні кредитні операції– це операції комерційного банку, пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит від одного дня (кредит овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції – Національного банку України. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.
Пасивні інвестиційні операції – це операції комерційного банку, пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань. Банки можуть  емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цінних паперів.
Активні операції – це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

  • операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;
  • розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;
  • касові операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
  • інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;
  • фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;
  • валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;
  • депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити НБУ та в інших комерційних банках;
  • операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;
  • операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Підсумуємо та зведемо активні і пасивні операції комерційного банку до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1
Активні і пасивні операції комерційного банку


Активні операції

             Пасивні операції

Готівкові
кошти

Акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в НБУ. Акумулювання коштів у касі.
Розміщення коштів на      кореспондентських рахунках в інших банках. Розміщення коштів у депозити інших банках.

Формування статутного капіталу. Формування резервного фонду. Формування страхових фондів. Формування фондів економічного стимулювання. Формування інших фондів спеціального призначення. Формування і розподіл прибутку.

Власні ресурси

Кредитнийпортфель

Надання кредитів юридичним особам у національній та іноземній валюті (у тому числі прострочені та пролонговані). Надання кредитів у національній валюті фізичним особам ( у тому числі прострочені та пролонговані)

Мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на рахунки до запитання (поточні, бюджетні).
Мобілізація коштів банків-кореспондентів на кореспондентські рахунки, відкриті в даному банку.
Мобілізація коштів інших банків на строкові депозитні рахунки.

Залучені
ресурси

Цінні папери на продаж

Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на продаж.

Отримання кредитів від інших комерційних банків. Отримання кредитів у НБУ.
Емісія та розміщення власних боргових цінних паперів банку.

Позичкові ресурси

Інвестиційний портфель

Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції.
Вкладення в статутні фонди підприємств та організацій.

Майно та мат.активи

Вкладення в основні засоби. Вкладення в товарно-матеріальні цінності.
Вкладення в нематеріальні активи

Розвиток комерційної діяльності банків пов'язаний з розширенням сфери банківських послуг для клієнтури. В практиці роботи комерційних банків розрізняють різноманітні послуги, які можна звести до трьох груп:

  • послуги, пов'язані з розрахунково-касовим, кредитним, валютними і іншими операціями, об'єми яких підлягають обліку;
  • консультації, участь банків в перевірці проектно-кошторисної документації і інші інженерні послуги, на аналоги яких є цінники і калькуляції;
  • послуги, об'єми яких точно не можуть бути враховані або на аналоги яких відсутні цінники і калькуляції.

Банківські послуги можна підрозділити на специфічні й неспецифічні послуги. Специфічними послугами є всі ті, що випливають дві специфіки діяльності банку як особливого підприємства. До специфічних відносяться три види виконуваних ними операцій [18, с. 143]:
1) депозитні операції;
2) кредитні операції;
3) розрахунково-касові операції.
Ці типи банківських операцій називаються традиційними банківськими операціями.
Проміжне положення між традиційними і нетрадиційними операціями займають додаткові операції. До їх складу входять валютні операції, операції з цінними паперами, операції з золотом, дорогоцінними металами і злитками.
До складу нетрадиційних банківських послуг входять всі інші послуги. Їх досить багато, у тому числі:

  • посередницькі послуги;
  • послуги, спрямовані на розвиток підприємства (упровадження на біржу,  розміщенні акцій, юридична допомога, інформаційні послуги та інше);
  • надання гарантій і поручительств;
  • довірчі операції (включаючи консультації і допомогу в кредитуванні власністю з доручення клієнта);
  • бухгалтерська допомога підприємствам;
  • представлення клієнтських інтересів у судових органах
  • послуги з надання сейфів (депозитарні) та інше.

Відповідно до цих класифікацій й у залежності від суб’єктів одержання послуги надаються як юридичним, так і фізичним особам.
Оскільки банки акумулюють (збирають) вільні кошти і їх перерозподіляють, направляють на поворотній основі господарським організаціям, які мають у цьому потребу, банківські послуги можуть здійснюватися у формі як пасивних, так і активних операцій. За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси (наприклад, за рахунок депозитів, продажу сертифікатів, кредитів, отриманих в інших банків та інше) Здійснюючи активні операції, банки розміщають залучені та власні ресурси на нестатки різних господарських організацій та населення.
У залежності від плати за надання банківські послуги підрозділяють на платні й безкоштовні послуги. Це не означає, що якийсь тип послуг є цілком платним або безкоштовним. Справа банку визначити, за який різновид, наприклад, розрахункових операцій, необхідно стягувати плату з клієнтів, а за який - плату не встановлювати. За рядом понять окремі операції в складі розрахункових, кредитних та депозитних можуть здійснюватися безкоштовно.
У залежності від зв’язку з рухом матеріального продукту банківські послуги підрозділяються на два види:
1) послуги, зв’язані з його рухом;
2) чисті послуги.
Оскільки банки своїми грошовими операціями обслуговують головним чином рух матеріального продукту, їхня основна частина, безперечно, відноситься до першого виду послуг. Сприяючи просуванню товарів, ці послуги банку (такі як, наприклад, послуги підприємствам транспорту, зв’язку, торгівлі) створюють нову додаткову вартість. Чисті послуги надаються організаціям, зайнятим безпосередньо матеріальним виробництвом, а також окремим громадянам для задоволення їхніх потреб.
Класифікація банківських послуг наведена в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2
Класифікація банківських послуг


Критерії класифікації

Тип наданих послуг

Залежно від відповідності специфіці банківської діяльності

Специфічні послуги
Неспецифічні послуги

Залежно від суб’єктів одержання послуг

Юридичні особи
Фізичні особи

Залежно від способу формування і розміщення ресурсів банку

Активні операції
Пасивні операції

Залежно від оплати за надання послуг

Платні послуги
Безкоштовні послуги

Залежно від зв’язку з рухом матеріального продукту

Послуги, зв’язані з рухом матеріального продукту
Чисті послуги

Крім депозитних, кредитних, розрахункових та інших поширених банківських операцій комерційні банки можуть використовувати і нетрадиційні послуги, що дає змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяг прибутку і диверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуються у розвинутих країнах світу.
Лізинг – здача в оренду на тривалий строк предметів дострокового користування. Його можна розглядати як різновид дострокового кредиту, який надається в натуральній формі та погашається яклієнтом в розстрочку. ЯЯк, првило на протязі строку дії договору про лізиг орендар сплачує оренлолавцю повни вартість зятого в оренду майна. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк придбаває певне майно (устаткування, транспортні засоби) і бере на себе практично всі зобов*язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесеня страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в котрому визначається, поряд з іншими умовами розмір орендної плати і періодичність внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.
Залежно від рівня окупності об’єкта лізингу розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.
Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачі права користування об’єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов’язковим поверненням об’єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору.
Фінансовий лізинг – це договір, у результаті укладання якого лізингоодержувач отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший за 60%  строку його корисної служби, або право власності на який переходить до лізингоодержувача.
Існує два специфічні напрями використання лізингу банками. По-перше, це застосування лізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізації заставленого майна. По-друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб у новому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли у застосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічного розвитку. Банк зі своєю дочірньою лізинговою компанією здійснюють послідовне взаємне фінансування з атакою схемою: банк кредитує лізингову компанію на купівлю необхідного устаткування, а потім лізингова компанія передає банку устаткування на умовах фінансового лізингу. Ефективність такої угоди залежить від співвідношення між розміром додаткового доходу, який отримує банк від своєчасної модернізації своєї техніки(обладнання), і суми процентного доходу, котрої банк не отримає через відтягнення частини своїх фінансових ресурсів на фінансування такої угоди.
Факторинг – це придбання права вимоги на використання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із взяттям на себе виконання таких вимог і приймання платежів. Факторинг є цілим комплексом фінансових послуг, які комерційні банки надають переважно малим і середнім фірмам-клієнтам в обмін на поступку щодо дебіторської заборгованості.
Головна функція факторингу в сучасних умовах полягає у зменшенні неплатежів, прискорення товарообігу й створенні стабільної системи фінансового забезпечення виробничої сфери. Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки.
Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розширити сферу їх діяльності залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж це поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційного банку є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економіки, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують бони підвищувати плату за здійснення факторингових операцій. З метою мінімізації ризику комерційні банки лімітують кредитну заборгованість постачальників, страхують окремі угоди.
Форфейтинг – це придбання у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі, на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейиер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик.
Трастові послуги  –  послуги, що засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-довіритель-передає майно у розпорядження іншої особи - довірительного власника для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара. Трастові послуги – це вид діяльності комерційних банків із управління майном, що передається банку за домовленістю з клієнтом або за рішенням суду.
Гарантії та поручительства – це спосіб забезпечення використання зобов’язань, що застосовується між будь-якими суб’єктами правовідносин.
За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за використання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору поруки.
У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Тобто він відповідає за основний борг сплату процентів а неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.
Комерційні банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Інформаційні послуги банків – це діяльність, пов’язана з доведенням інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.
До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають комерційні банки, можна віднести:

  • інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;
  • надання копій грошово-розрахункових документів;
  • допомоги у розшуку перерахованих сум;
  • надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;
  • доведення інформації про курси іноземних валют, коригування цінних паперів та їх дохідність;
  • сприяння в підборі партнерів ( покупців та постачальників), засновників, учасників обмінних операцій.

В зарубіжній і вітчизняній літературі відсутній єдиний підхід до визначення елементів, що характеризують ринок банківських послуг. Вітчизняні економісти звичайно відносять до банківських послуг сукупність банківських операцій. Зарубіжні вчені розглядають банківські операції лише як різновид банківських послуг. При цьому до банківських послуг вони відносять такі види діяльності банку, як управління грошовими ресурсами, споживчий кредит, лізинг і т.д.
Більш того: законодавство України не містить легального визначення поняття „банківська послуга”, незважаючи на те, що у текстах нормативних актів воно вживається. Без розкриття юридичного змісту даного поняття фактично унеможливлюється практичне застосування деяких положень банківського законодавства України. Наприклад, у ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”  від 7 грудня 2000 року № 2121/ІІІ поняття „клієнт банку” визначається як „будь-яка фізична чи юридична особа, яка користується послугами банку” .
Аналіз наукових робіт більшості західних вчених вказує на те, що під  банківськими послугами вони розуміють усі види операцій та угод, які здійснюються банками. Зокрема, Ж. Матук зазначає, що банківська послуга є задоволенням фінансового попиту клієнтів з урахуванням фінансових можливостей банку.
У російській літературі по банківській справі поняття „банківська послуга” визначається, з одного боку,  як „масова операція”, а з іншого – як  „проведення банківських операцій за дорученням клієнта і на користь останнього за визначену плату”. Зокрема, О.М. Іванов розглядає банківські послуги як „комплексну діяльність банку, спрямовану на створення оптимальних умов для залучення тимчасово вільних ресурсів і задоволення потреб клієнтів при проведенні банківських операцій та отримання прибутку”.
Протягом останнього часу спостерігається пожвавлення інтересу і українських  учених-економістів до даного питання. Так, О.А. Брегеда визначає банківську послугу як „набір упорядкованих дій банку, які безпосередньо не є пов'язаними із формуванням та використанням ресурсів банку і не несуть ризику їх втрати”.
Н.М. Перепечай під поняттям „банківська послуга” розуміє „результат комплексної діяльності банку (технологічної, інтелектуальної, фінансової та ін.), який становить економічні блага для задоволення певних потреб людини при проведенні банківських операцій. Специфіка банківської послуги полягає в тому, що потреба клієнта є первинною, а надання послуги може виконуватися без участі клієнта за допомогою певних банківських технологій із дотриманням стандартів у межах діючого законодавства”.
Економіко - юридичні  аспекти банківських послуг у контексті сучасної діяльності банків Франції досліджували К.Гавальда та Ж.Стуфле. Вони наголошують, що приймання вкладів і розподіл кредитів залишаються ядром банківської діяльності, проте, зараз вона збагатилась різноманітними послугами, винагорода за надання яких забезпечується постійно зростаючою частиною їх ресурсів.
У Російській Федерації юридичні аспекти банківських послуг досліджувались проф. О.Ю. Вікуліним та проф. Г.А. Тосуняном. Вони вважають, що  „під банківськими послугами у федеральному законодавстві (мається на увазі законодавство Російської Федерації – прим. авт.) мається на увазі сукупність направлених на задоволення потреб інших осіб та здійснюваних із метою отримання прибутку угод, виключне право на здійснення яких надається кредитним організаціям”[18, с. 43].
Зміст поняття “банківська послуга” можна розглядати через призму поняття “фінансова послуга”. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ (п.5 ст.1) визначає фінансову послугу як „операції із фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, із метою отримання прибутку або
збереження  реальної вартості фінансових активів”. Таким чином, указаний Закон також визначає поняття “послуга” через поняття „операція”.
Розмежуємо поняття «банківська послуга», «банківська операція» і «банківський продукт».
Банківська послуга – технологічно взаємозв'язана сукупність банківських операцій, які реалізуються банком клієнту на договірній основі і направлених на задоволення потреб клієнта в банківському обслуговуванні. Банківська операція – операція банків по залученню грошових коштів і їх розміщенню, випуску в обіг і вилученню з нього грошових коштів, проведенню розрахунків. Банківський продукт – це комплекс взаємозв'язаних послуг і операцій банку, направлених на задоволення потреб клієнтів в окремих видах банківської діяльності.
Технологічну схему діяльності банку можна подати, відображаючи зв’язок між ключовими поняттями банківської діяльності (див. рис.1.1.).

 

Банківські операції:
активні, пасивні, комісійно-посередницькі

Банківські послуги:

Кредитні, депозитні, розрахунково-касові, трастові, валютні, гарантійні,

Банківський продукт:
сукупність банківських послуг та емісія платіжних засобів


Рис. 1.1. Технологічна схема організації банківської діяльності

Поняття ринку банківських послугможна визначити як систему економічних відносин, що забезпечують реалізацію попиту на різного роду послуги з боку клієнтів банків, пропозицію цих послуг банківськими установами та формування ціни на них. При цьому загальна класифікація сегментів ринку банківських послуг може відповідати традиційному розподілу результатів діяльності банків на чотири умовні групи: депозитні (ощадні), кредитні, розрахунково-платіжні та інші (консультаційні, інформаційні, трастові тощо).
Розглядаючи ринкову систему з точки зору об'єктів купівлі-продажу, стає очевидним, що сучасні комерційні банки функціонують в ролі продавців чи покупців практично в усіх ринкових секторах. Отже, ринок банківських послуг не є чітко визначеним. Тому, правильніше було б виділяти не один, а сукупність багатьох банківських ринків, які можна виділити за тією чи іншою ознакою.