Ринок банківських послуг в Україні

Рейтинг@Mail.ru

Банк як фінансовий інститут

 

РОЗДІЛ 1


ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКУ ЯК РИНКОВОГО ІНСТИТУТУ

 

1.1. Банк як фінансовий інститут

 

В економічній літературі трапляються різні тлумачення поняття банку і процесу його становлення.
Аналіз досліджень банківської діяльності дав змогу виділити два напрямки, які по-різному визначають час виникнення перших банків.
1. На думку ряду вчених, перші банки виникли в XIV—XV ст. в італійських містах-республіках Венеції, Генуї. Перший банк, у сучасному його розумінні, виник в Італії в 1407 р. (Banka di San Giorgio).
Термін "банк"від італ. "bаnсо"— стіл, на якому середньовічні міняйли розкладали свої монети в мішках і посудинах. Міняйли були представниками грошово-торгового капіталу. Вони приймали грошові вклади від купців і спеціалізувалися на обміні грошей різних міст і країн. З часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні кошти, щоб давати позики і отримувати за це відсотки, що означало перетворення міняйл на банкірів.
Банкірами називали міняйл в Генуї уже в XII ст. Від слова "bаnkо"походить також "банкрут":коли міняйло зловживав довірою, розбивали стіл, за яким він сидів — "bаnkо rоttо".
Таким чином, на думку цієї групи економістів, банк як особливий вид підприємницької діяльності виник в період розвитку товарно-грошових відносин, коли була потрібна мережа спеціальних закладів, що регулювали б грошовий обіг і здійснювали кредитні операції. Тому банки з'явилися тільки на такій стадії розвитку кредиту, коли без його широкого використання неможливе було функціонування капіталістичних підприємств. Науковці вважають, що банк — це виключно явище капіталістичної системи господарювання.

2. Інші вчені вважають, що банківська справа виникла в більш ранній період. В Єгипті банківські операції здійснювались в 2700 р. до н. е. Збірник законів Хаммурапі (1704—1662 рр. до н.е.) свідчить про те, що у Вавилоні та Ассирії в обігу були свого роду чеки "bеkсеnіr", а форми зберігання коштів і позичкові операції регулювалися законами.
У Стародавній Греції банкірів називали трапезидами (від гр. "трапеза"— стіл).Крім прийому вкладів, стародавні греки за відповідну плату здійснювали обмін грошей. Роль банкірів часто виконували служителі храмів.
Перші банкіри, крім кредитних операцій, поступово почали здійснювати операції з обслуговування вкладників.
Розрахунки здійснювалися за допомогою так званого трансферту,тобто переносу грошових коштів з однієї таблиці рахунка на іншу. Кожний вкладник мав свою таблицю із зазначеним іменем. Якщо клієнти здали на зберігання свої вільні кошти в банк, то їм уже не потрібно було платити особисто ту чи іншу суму; всі платежі за них виконував банкір, у якого перебував вклад і таблиця (рахунок у сучасному розумінні) з іменем вкладника. Грошові кошти з таблиці одного вкладника переносились до таблиці іншого, що було найпростішою форму безготівкових розрахунків. Спочатку необхідним було особисте розпорядження клієнта про перерахування коштів, а потім з'явилися письмові розпорядження (сучасні чеки), які полегшили й прискорили взаємні платежі.
Отже, все це свідчить, що думка про виникнення перших банків в умовах мануфактурної стадії капіталізму не є остаточною, а операції з приймання коштів на зберігання і видача позик в Стародавньому Світі були передумовами зародження банку.
Таким чином, банківська справа веде початок з надання позик не за рахунок власних коштів, а переважно за рахунок промислових і торгових капіталістів та інших власників грошей; при цьому позики надавалися не тільки і не стільки металевими грошима, скільки борговими розписками (з яких згодом виникла банкнота), тобто записами позик на рахунок клієнтів.
В XVI—XVII ст. об'єднання купців ряду міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга) створили спеціалізовані "жиробанки" для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між своїми клієнтами в спеціальній грошовій одиниці. Свої вільні грошові засоби вони надавали в позику державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.
Зародження комерційного кредиту в нашій країні було обумовлено, як і в Західній Європі, зростанням суспільного виробництва і поширенням торговельно-грошових відносин. Уже в XVIII ст. багато торговельних угод здійснювались із відстрочкою, тобто в кредит. Однак панування кріпацтва затримало і деформувало розвиток кредитування [17, с. 27].
Слід підкреслити що, банки — це установи, які акумулюють грошові кошти і нагромадження, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, облік векселів, емісію грошей та цінних паперів, операції з золотом, іноземною валютою тощо.
Іншими словами, банки — це установи, які здійснюють особливий вид підприємницької діяльності, пов'язаної з рухом позикових коштів, їх мобілізацією і розподілом.
В українському законодавстві, зокрема, в Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р., банківська діяльність визначається як залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до цього, банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати такі операції: залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Особливий статус банків пов'язаний з їх відповідальністю за стан економіки: вплив на масу грошей в обігу. Тому потрібна особлива система контролю і регулювання діяльності банків — банківська система.
Донедавна в Україні вся банківська система була державною. Починаючи з 1991 р. відбувалося роздержавлення банківської системи.
Однак реорганізація банківської системи розпочалася ще з 1987 р., тому що децентралізація управління економікою в умовах переходу до ринку потребувала зміни ролі банківської системи в механізмі управління економікою.
Передбачалися зміни організаційної структури банківської системи, підвищення ролі банків, посилення їх впливу на розвиток народного господарства, перетворення кредиту в дійсно економічний важіль.
Після проголошення незалежності України в 1991 р. відбулася перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Цей реєстр в подальшому становленні вітчизняного банківського сектору зазнавав значних змін.
Аналіз досвіду формування банківських систем ринкового типу в країнах Східної Європи свідчить про певні особливості цього процесу для кожної із країн, а також виявляє закономірності, окреслюючи спільну проблематику. В Україні, як і в країнах усього регіону, на початковому етапі формування значна кількість комерційних банків за організаційною структурою та принципами функціонування часто не відповідали міжнародним нормам і стандартам.
Процес реформування банківської системи мав комплексний характер, він   охопив  всі  елементи   банківського  сектору   і   перебував   у  нерозривній
взаємодії з усіма сферами діяльності держави.
Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко­номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ни­ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків,  кожний з яких виконує функції,  які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні,  комерційні,  інвестиційні,  іпотечні,  ощадні банки,  різні фінансові компанії (пенсійні,  соціальні,  інноваційні). В сукупності всі ці фінансо­во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.
Банківська система України – це складова кредитної системи держави, що включає в себе Національний банк України, інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України) та небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,  банківську інфраструктуру, а також зв’язки та взаємини між ними.
Сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк України (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.
НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ – центральний банк держави, її емісійний центр є власністю держави і підзвітний Президенту України та Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи.
Зміст діяльності Національного банку України проявляється в його функціях, основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей орган державного управління спеціаль­ної компетенції, Статутом передбачені такі функції:
1) брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій еко­номічного й соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;
2) розробляти основні напрями єдиної грошово-кредитної полі­тики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обі­гу в Україні;
3) концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахунок вкладів населення;
4) продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;
5) утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківсь­кої системи держави за рахунок частини залучених банками ресур­сів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;
6) організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;
7) проводити єдину кредитну політику в державі, встановлюва­ти правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення обліку й звітності у банках, визначати розмір плати за залучені з ін­ших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;
8) здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;
9) організовувати касове виконання державного бюджету;
10) зосереджувати на рахунках у своїх установах валютні кошти валютного фонду Кабінету Міністрів України, брати участь у роз­робці зведеного валютного плану, забезпечувати проведення єдиної валютної політики в державі;
11) здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати операції, пов'язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;
12) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іно­земних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комер­ційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.
Разом із тим Національному банку надаються такі права, що зу­мовлені його специфікою: встановлювати для комерційних банків та їх філій обсяг і форми звітності інформаційних матеріалів, необ­хідних для прогнозування і планування з метою здійснення Єдиної державної політики в області грошового обігу, кредитування, роз­рахунків, цінних паперів і валютних операцій; встановлювати за узгодженням з комерційними банками, які здійснюють касове обс­луговування підприємств, організацій, ліміт залишку грошей в опе­раційній касі, визначати вид національних грошових знаків, їх но­мінал, встановлювати визначальні ознаки і порядок платіжності, систему захисту; одержувати в іноземних і міжнародних банках та в інших фінансово-кредитних організаціях кредити, розміщувати по­зики, здійснювати операції в іноземній валюті; давати дозвіл органі­заціям України залучати кредити з-за кордону в межах загального ліміту зовнішньої заборгованості держави, який встановлюється Верховною Радою України; визначати ціни й тарифи на надані На­ціональним банком і його установами послуги, якщо вони не вста­новлені законодавством України; утворювати у своєму підпорядку­ванні підприємства і бути пайовиком або акціонером підприємств, необхідних для виконання завдань Національного банку, в тому чис­лі щодо виготовлення паперових грошей, виробництва необхідного для цієї мети паперу, виготовлення монет та інші права.
Правове становище Національного банку України, його особ­ливе правове регулювання зумовлює виконання специфічних для нього банківських операцій. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк виконує та­кі операції [2, с. 1]:
- видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками;
- провадить рахунки банків-кореспондентів і здійснює розра­хункове касове обслуговування комерційних банків та інших кре­дитних установ;
- купує та продає цінні папери, що випускаються державою;
- видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів;
- здійснює емісію приватизаційних паперів;
- виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовніш­ньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та ін­шими міжнародними організаціями під заставу Державного валют­ного та іншого державного майна України;
- купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іно­земній валюті;
- проводить операції з резервними фондами грошових знаків;
- здійснює інші операції відповідно до своїх функцій, передба­чених законодавством.
Другий рівень банківської системи України – це комерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб.
За станом на 01.01.2010 р. в Державному реєстрі банків зареєстровано 197 банків. Мережа банківських установ на 01.01.2010 р. налічувала 1093 діючих філій (на 216 менше, ніж на початок 2009 року). На кінець грудня 2009 року банки мали в межах України 114 дочірніх компаній, за її межами – 8. (див. додаток А).
У регіональному розрізі найбільше банків зареєстровано у м. Києві та Київській області – 113 банків (62.8% від загальної кількості). Серед інших регіонів лідерами були Дніпропетровська (13 банків), Донецька (11 банків), а також Харківська (10 банків) та Одеська (9 банків) області [29, с. 145]:.
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає на комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.
Комерційні банки — це автономні, незалежні комерційні під­приємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інте­ресів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури — юридичних і фізичних осіб, що обслугову­ються банком. А з іншого боку, комерційні бланки — це підприємс­тва особливого типу, які організують та здійснюють рух позичково­го капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Будучи важливою ланкою банківської системи держави, ко­мерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридич­ними особами. Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вка­зівок, що не відповідають чинному законодавству. Як будь-яка юридична особа,банки мають свої ознаки.
1. Володіння майном на правах власності або на правах повно­го господарського відання, наявність статутного фонду, який ві­дображується на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціо­нерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків. Розмір статут­ного фонду банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Законодавством визначено мінімальний розмір статутного фонду банку в сумі, еквівалентній 1 млн Євро.
2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, а також обов'язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридич­ною особою.
3. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кре­дитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування під­приємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання бан­ківських операцій і надання різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.
Банківська практика виділяє значну кількість різноманітних ознак, за якими здійснюється класифікація банків. Відповідно до умов розвитку вітчизняної економічної системи українські банки можуть бути класифіковані:

  • за формою власності: в Україні банки створюються і функціонують у вигляді державних установ, акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативних банків.
  • за територіальним характером діяльності: банки, що здійснюють свою діяльність на окремі території, - регіональні; банки, що виконують операції в багатьох регіонах через мережу філій – республіканські; банки, що активно працюють на світових ринках і мають філії та представництва за кордоном-міжнародні;
  • за розміром: виділяють 4 групи банків (за данними НБУ на 2009рік) [29, с. 120]:

група І – банки, регулятивний капітал яких більше 1 500 млн. грн. та активи перевищують 14 000 млн. грн.;
група ІІ – банки, регулятивний капітал яких більше 500 млн. грн. та активи перевищують 4 000 млн. грн.;
група ІІІ – банки, регулятивний капітал яких більше 200 млн. грн. та активи перевищують 1 500 млн. грн.;
група ІV – банки, регулятивний капітал яких менше 200 млн. грн. та активи не перевищують 1 500 млн. грн.;

  • за наявності мережі філій: банки, що відкрили філії та територіально відокремлені підрозділи; банки без філій;
  • за сферою діяльності: банки, що  здійснюють різноманітні операції та надають комплексні послуги, - універсальні; банки, що виконують окремі специфічні операції та обслуговують певні галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку, - спеціальні банки.

Добре виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційніта інноваційні  банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки ( у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частина їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов’язані із залученнями тимчасово вільних коштів у депозитів до запитання.
За Законом України   „Про банки і банківську діяльність” банки мають право створювати такі об’єднання: банківські корпорації, банківські холдинговігрупи та фінансово-холдингові групи. До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи -  й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання ,при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно укладеного між ними договору [2, с. 3].
Усі банківські об’єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України, підлягають обов’язковій реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об’єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам власників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об’єднання не припиняє діяльності банку – його учасника.
Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції з залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів ( розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів ( кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов’язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст.47 Закону України   „Про банки і банківську діяльність” здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.
Комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправлін­ня, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки ко­мерційні банки постачають у народне господарство додаткові гро­шові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.
Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втру­чаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо бе­руть участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу ка­піталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою за­безпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки умож­ливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.
Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матері­ального виробництва,  торгівлі,   страхування.   Законодавством   обме­жена   можливість
комерційного банку мати у власності нерухомість.
Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні розмежування відповідальності держави та комерційних банків. Банки не відповідають по зобов'язаннях держави, а держава не відповідає по зобов'язаннях банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність (ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Отже, зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямів на даному етапі належать:

  • закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;
  • здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту;
  • забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів  національної економіки;
  • підтримка короткострокової  ліквідності комерційних банків НБУ;
  • зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення  кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
  • стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності  комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;
  • подальше скорочення частини готівки в обігу;
  • підвищення внутрішньої та зовнішньої  стабільності гривні;
  • поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;
  • ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави.